Медико-психологічна реабілітація військовослужбовців та демобілізованих

13 серпня 2015
(0 голосів)
Медико-психологічна реабілітація військовослужбовців та демобілізованих

У статті розглянуто короткотривалу (24 доби) модель медико-психологічної реабілітації військовослужбовців та демобілізованих.

Ця модель реабілітації характеризується особливим методичним підходом до лікування, який враховує зв'язок між психічною травмою та симптомами і порушенням функціонування індивіда, організацію процесу самого лікування медичним персоналом у співпраці з командою психологів, які пройшли відповідну підготовку по роботі з травмою. Програма реабілітації в умовах стаціонару є різноплановою і передбачає застосування різних за своїм характером інтервенцій, що дозволяє розглядати її як «мета-терапію» і передбачає вихід за межі суто травматизації таким чином, щоб у центрі з’являлася цілісна особистість.

Ключові слова: посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), інтрузія, уникнення, психологічна підтримка, психологічна реабілітація, медико-психологічна реабілітація. Л.И.Литвиненко. Медико-психологическая реабилитация военнослужащих и мобилизованных. В статье рассмотрена кратковременная (24 суток) модель медико-психологической реабилитации военнослужащих и демобилизованных. Эта модель реабилитации характеризуется особым методическим подходом к лечению, который учитывает связь между психической травмой и симптомами и нарушением функционирования индивида, организации процесса самого лечения медицинским персоналом в сотрудничестве с командой психологов, прошедших соответствующую подготовку по работе с травмой. Программа реабилитации в условиях стационара является разноплановой и предусматривает применение различных по своему характеру интервенций позволяет рассматривать ее как «мета-терапию» и предусматривает выход за рамки травматизации таким образом, чтобы в центре появлялась целостная личность.

Ключевые слова: посттравматическое стрессовое расстройство (ПТСР), интрузия, избегание, психологическая поддержка, психологическая реабилитация, медико-психологическая реабилитация.

Постановка проблеми. Кризова ситуація, яка склалася в Україні упродовж останніх років і яку науковці зазвичай класифікують як екстремальну, викликає у людей відчуття розпачу, самотності, переживання емоційних страждань. Війна принесла багато горя, величезні втрати. Все це викликає у людини безліч непростих запитань стосовно причетності, колективної відповідальності, поділу провини і страждання. Чи можливо для нас,психологів, залишатися поза подіями, дивитися на них відсторонено? Дивитися зі сторони, щоб залишатися в позиції професіонала (такі висловлювання зустрічаються на професійних сайтах)? Чи стосуються ці події особисто кожного із нас?

Тензін Г'яцо (XIV Далай Лама) свого часу сказав, що кожен із нас несе персональну відповідальність перед іншою людиною за її страждання. Не може бути байдужих. Не може бути тих, хто міг би залишатися осторонь і не бути причетним до болю і страждання іншої людини. Саме співчуття об’єднує всі світові релігії.

Аналіз ситуації показує, що багато людей перебуває у стані тяжкої психологічної кризи. Особливо гострими і складними є такі стани у військовослужбовців. Військовослужбовці, що виконують чи виконували на сході України свій обов’язок, переносятьтакі внутрішні навантаження, які можуть призвести до небезпечних наслідків: складних змін в емоційній сфері, самопочутті, діяльності, людських стосунках; можуть проявлятися різні посттравматичні стресові реакції та розлади. Військовослужбовці та демобілізовані намагаються знайти вихід, але афективна дезорганізація мислення ускладнює планування діяльності, спрямованої на подолання несприятливої ситуації. Внаслідок високого ступеня психотравматизації військовослужбовців та демобілізованихгостро постала проблема надання їм емоційної підтримки та психологічної допомоги. Створення вітчизняної системи медико-психологічної допомоги та реабілітації тільки розпочалося. Психологи, психотерапевти, лікарі намагаються усвідомити досвід, який отримали.

А ще нам всім потрібно пам’ятати про те, що військовослужбовці, які повертаються з поля бою, не повинні залишатися наодинці зі своїми проблемами, як це було в нашій історії не один раз. Солдата гідно повинен зустріти свій народ, свої керівники, своя сім'я. Тисячі військовослужбовців та демобілізованих потребують схвалення, розуміння, підтримки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій відомих вчених, таких, якВ. А.Агарков, Ю. В. Биховець, Френк В. Ветерс,ЕднаБ. Фоа, Д.А.Іванов,С.Є. Казакова, Р.В.Кадиров, В. Кін, З.Г.Кісарчук,Б.В. Михайлов,М. Мюллер, В.І. Осьодла, О. Романчук, Є.В. Снєдков, Н.В. Тарабрина,М.Теренс, Т.М. Титаренко, О.М. Тохтамиш, М.Дж. Фрідман,В.В.Чугунов, Л.Ф. Шестопалова та інших науковців стосовно психотравми та спричинених нею розладів підтверджує необхідність більш детального аналізу поставленої проблеми, особливо в кризових соціокультурних умовах.

Психотравма та спричинені нею розлади: прояви та наслідки. Якщо людина пережила події, в яких мала місце загроза її життю, або вона стала свідком поранення чи загибелі, насильницької смерті інших людей, у неї можуть проявлятися різні посттравматичні стресові реакції та розлади. У такому складному стані людина переживає амбівалентні почуття. З однієї сторони присутні такі сильні емоції: тривога, горе, страх за себе й інших; гнів на те, що сталося, на людей, які у цьому винні; сором від безпорадності; почуття провини, спустошення від того, що вона вижила, що вона чогось не зробила, а могла б зробити. З іншої сторони людина переживає емоційну напругу та виснаження; емоційну «тупість», яка проявляється увідчутті спустошення, що нічим не заповнюється. Переживання таких станів веде до того, що з’являється страх втрати життя, своєї цілісності.

У значної частини людей, котрі пережили психотравмівні події, «душевна рана» не зможе загоїтися сама собою. Аналіз фахових публікацій показує, що з плином часу щонайменше у 20% травмованих може розвинутися посттравматичний стресовий розлад (ПТСР).ПТСР – базальний психотравматичний синдром, який розвивається в результаті переживання травмівних подій і є нормальною реакцією психіки на ненормальні травмівні ситуації. Первинними симптомами, що характеризують ПТСР, є такі:повторюванепереживання (інтрузії, флеш беки); уникнення,негативні когнітивні/емоційні порушення,гіперактивність[1,2,4,5,7,8, 10,13,14,15].

Інтрузія – це невідступне переживання травмівної події. Людину – попри її небажання – переслідують страшні болючі спогади про минуле(нав'язливі образи, думки, відчуття, нічні кошмари),вона має таке відчуття, ніби знову переживає травмівну подію, тому вона хоче забути, втекти від всього, сподіваючись, що згодом все пройде.Людина потерпає відбезсоння (труднощі із засинанням, рваний нічний сон, нічні жахи), неочікувані відчуття прямого повернення психотравмівних подій, галюцинації або/та дисоціативні епізоди, які виникають у стані тверезостіабо у стані сп’яніння.

Уникнення –стійке уникання стимулів, пов'язаних із травмою, що супроводжується емоційним збідненням, почуттям байдужості до інших людей. Людина намагається уникати думок і почуттів, пов'язаних із травмою; будь-яких дій або ситуацій, здатних викликати спогади про травму; виявляє неспроможність згадати важливий аспект травми (психічна амнезія); демонструє емоційне оніміння (numbing),почуття відчуження щодо оточуючих,зниження здатності до співпереживання і душевної близькості з іншими людьми. Гіперактивністьхарактеризується наступними проявами: підвищеною тривожністю, немотивованою пильністю, агресивністю, підвищеною дратівливістю або спалахами гніву, нападами люті, надмірною реакцією на раптові подразники, сильними емоційними реакціями, сильними фізичними реакціями. Тривалість первинних симптомів ПТСР – до шести місяців.

До вторинних симптомів ПТСР, на які пацієнти можуть страждатиупродовж багатьох років, відносять здебільшого депресію, тривогу, імпульсивну поведінку, зловживання алкоголем та наркотичними речовинами, соматичні проблеми, порушення відчуття часу. Депресія може сягати самого високого рівня і супроводжуватися відчаєм, відчуттям безглуздості власного існування з виснаженням, апатією та негативним ставлення до життя, аж до думок про самогубство. Внаслідок травмівного досвіду у людини актуалізується конфлікт між старим і новим образом "Я", який породжує сильні негативні емоції. Щоб їх позбутися, людина намагається не думати про травму і її можливі наслідки, у результаті чого травмівні переживання виявляються недостатньо переробленими. Однак, вся інформація зберігається в пам'яті, причому в досить активному стані, викликаючи мимовільні спогади. Якщо ж переробка цієї інформації буде завершена, уявлення про травмівну подію стираються з активної пам'яті [9].

Концепція психічної травми Р. Янофф-Бульман припускає, що основою внутрішнього світу людини є базисні переконання стосовно сутності зовнішнього світу. Згідно ізвказаною концепцією більшість людей конструює власний досвід через призму внутрішніх переконань про доброзичливість навколишнього світу, про його справедливість і про цінність і значущість власного Я [16].

Підчас воєнної травмивідбувається руйнування базисних переконань, стосовно позитивного Я-образу, доброзичливості навколишнього світу і справедливих відносин між Я і навколишнім світом, Людина одночасно стикається з жахами, породженими війною, навколишнім світом, а також із власною вразливістю й безпорадністю.Наявна раніше впевненість у власній захищеності і невразливостівиявляється ілюзією і може спричинити стан дезінтеграції.

З огляду на широкий спектр розладів, пов’язаних із психотравмою, виникла необхідність розробки методології психологічної та психотерапевтичної допомоги військовослужбовцям та демобілізованим в умовах медичних та реабілітаційних закладів.

Результати апробації програми медико-психологічної реабілітації військовослужбовців, демобілізованих

Дослідження проводиться в межах виконання науково-дослідної теми лабораторії консультативної психології та психотерапії Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПН України на базі Центру медико-психологічної реабілітації ДУ «Інститут медицини праці НАМН України». Термін перебування військовослужбовців у Центрі – 24 доби. Мета дослідження – визначити психологічний інструментарій та розробити програму медико-психологічної реабілітації для військовослужбовців та демобілізованих, які знаходяться на реабілітації.

Для людини, що переживає кризову ситуацію, важливо, щоб поруч з нею був значущийінший. Потрібно пам’ятати, що на перших фазах своїх переживань така людина насамперед потребує присутності іншої людини чи людей. Ітак звані «задушевні» розмови необхідні для того, щоб негативні почуття, переживання пацієнта виходили назовні. Коли людина страждає, то потребує підтримки і любові інших.

Військовослужбовці, демобілізовані, що проходять реабілітацію,– особливі, позаяк на їх долю випало дуже багато важких, іноді надлюдських переживань. До програми допомогицим особливим пацієнтам входить психологічна підтримкай психологічна реабілітація.

Психологічна підтримкаспрямована на активізацію наявних психічних ресурсів та на створення додаткових ресурсів, має здебільшого профілактичний характер і спрямована на попередження негативних психічних явищ.

Аналіз відповідних літературних джерел, матеріалів конференцій, присвячених проблемі психологічної допомоги постраждалим внаслідок воєнних дій, дозволяє коротко сформулювати мету медико-психологічної реабілітації. Метою медико-психологічноїреабілітації є надання військовослужбовцям, демобілізованим допомоги у відновленні психічного здоров'я, полегшення перебігу ПТСР і супроводжуючих симптомів[13,15,16].Ширшепро мету йдеться у наступних визначеннях.

Психологічна реабілітація військовослужбовців — це специфічний вид психологічної допомоги, що надається воїнам, ветеранам бойових дій згострими чи хронічними адаптаційними розладами. Медико-психологічна реабілітаціяє системою медичних, психологічних, психолого-педагогічних і соціально-психологічних заходів, спрямованих на відновлення або компенсацію порушених психічних функцій, станів, особистісного та соціального статусу людей, що отримали психічну травму. З метою вирішення основних задач медико-психологічної реабілітації необхідно враховувати особистісні фактори (для уникнення перенапруги адаптаційних механізмів) і дотримуватисьтаких основних принципів програми реабілітації:

- принципу максимального синергічного співробітництва: лікар-пацієнт-психотерапевт (а в разі необхідності - члени сім'ї); - багаторівневого характеру саногенних заходів; - послідовності й етапності проведення заходів; - принципу оптимальності застосування медико-психологічних, психотерапевтичних, медикаментозних і немедикаментозних заходів; - погляду на особистість військовослужбовця як партнера в ході лікувального процесу.

У більшості військовослужбовців, демобілізованих, які перебували на лікуванні в Центрімедико-психологічної реабілітації, можна виділити одні й ті ж характерні порушення внутрішньої рівноваги. Оскільки наші військові,демобілізовані виявилися у виняткових за сучасними людськими мірками умовах, то для виживанняїм потрібні були такі навички і способи поведінки, які не можна вважати нормальними і загальноприйнятними у мирному житті. Все, що відбувалося в зоні бойових дій, маємало спільного з нормальним людським життям. З розповідей багатьох ветеранів повернення додому було чи не важчим, ніж військові переживання: ні з ким було поговорити про наболіле, не було відчуття повної безпеки, і легше було придушувати емоції, аніж дозволити їм вирватися назовні, з ризиком втратити контроль.

До найвиразніших та характерних проявів порушення внутрішньої рівновагиу демобілізованих та військовослужбовців відносять хронічну тривогу, постійне очікування загрози, вразливість, сензитивність, вороже або насторожене ставлення до оточуючих, загострене почуття справедливості, агресивні та експлозивні реакції, почуття провини тощо.

У більшості військовослужбовців, демобілізованих, з якими ми працювали, відзначається яскраво виражене бажання бути зрозумілимі потреба бути соціально визнаними.Часто у людей, які повертаються із зони бойових дій, спостерігається своєрідне «приголомшення» при зіткненнях з реаліями мирного життя; суттєвою психологічною характеристикою є зниження порогів чутливості до соціальних впливів (їх нервова система стає ніби оголеною, вони є надто ранимими).

Нехтування перерахованими вище тенденціями та особливостями психічного життя військовослужбовців, демобілізованихє передумовою для виникнення складних психологічних наслідків.

Необхідно підкреслити, що в процесі роботи на всіх її етапах, психолог, психотерапевт не тільки надає підтримку і допомогу, а й вчить військовослужбовців, демобілізованих справлятися зі своїми проблемами. Надаючи медико-психологічну допомогу військовослужбовцям та демобілізованим, які перебувають на реабілітації, психологи ставлять перед собою дві принципові задачі. Перша полягає у зменшенні проявів емоційної напруги, яка характерна для бійців на початку програми медико-психологічної реабілітації; друга – у мобілізації внутрішніх і зовнішніх ресурсів особистості, що уможливлює осмислення того, що відбулося, усвідомлення того, що загроза втрати, смерті позаду; відновленні психоемоційного балансу; підготовці до психосоціальної адаптації.

До медико-психологічної реабілітації, у якій ми беремо участь як психологи, входять такі основні етапи:

початковий, психологічний (основний) та заключний. Початковий ( 2-3 доби) – етап налагодження терапевтичного контакту. Метою першого етапу є створення безпечного простору для адаптації, стабілізації й відновлення нормального функціонування.

У поліклініці Центру ведеться реєстрація військовослужбовця (далі пацієнт) і первинний лікарський огляд. Лікарі проводять структуроване діагностичне інтерв’ю (збирають анамнез,звертаючиособливу увагу на соматичні скарги). У стаціонарі за кожним пацієнтом закріплюється лікар, який визначає індивідуальну лікувально-реабілітаційну програму на основі мультидисциплінарного обговорення, відстежує динаміку стану пацієнта, веде історію хвороби. Також за кожним пацієнтом закріплюється психолог, який проводить своє інтерв'ю (особлива увага звертається на дослідження суїцидальних думок, суїцидальних ризиків, вживання хімічних речовин, психосоматичні скарги, симптоми дисоціації, імпульсивності, емоційної лабільності та міжособистісні проблеми), тестування (використовуються об'єктивні психометричні інструменти, спрямовані на оцінку травмівних симптомів і вивчення травмівного досвіду пацієнтів: тест Спілбергера (шкала стресу); Місісіпська шкала (МШ) для оцінки посттравмівних порушень (військовий варіант); Шкала оцінки впливу травмівної події (ШОВТП); Анкета на виявлення симптомів ПТРС (Г.Солдатова та ін.)) та кризове консультування.

Психологічний етап, основний(20-22 доби) – на цьому етапі цілеспрямовано використовуються конкретні підходи, розроблені для роботи з травмою.

На основному етапі проводиться психоедукація, метою якої є декатастрофізація – нормалізація, пояснення симптомів ПТСР (нормальна реакція на ненормальну подію).Велике значення надається формуванню у пацієнта системи уявлень, розумінню основних наслідків і психопатологічних реакцій, викликаних психічною травмою; навчанню й оволодінню методами самостійної роботи з симптомами; стабілізації симптомів; навчанню пацієнтів базовим технікам самодопомоги під час інтрузивних спогадів, тривоги;набуттю певних навичок та навчанню технік самоуправління і саморегуляції.

На цьому етапі може відбуватися конфронтація з травмівним матеріалом (якщо пацієнт готовий і просить працювати з симптоматикою, яка його переслідує) з використанням відповідних технік кожного з підходів, які рекомендовані в роботі з травмою.

Структуровані умови стаціонару відкривають можливість для створення когнітивної рамки, в якій розгортається поетапно сплановане лікування і відновлення пацієнта, яке ми називаємо комплексним підходом до медико-психологічної реабілітації. І це є найперспективнішим підходом для усунення більшості проявів бойових стресових розладів. Ідеться про поєднання різноманітних психотерапевтичних методів і медикаментозної терапії.

На мал.1 показано комплексний підхід до медико-психологічної реабілітації.

Мал. 1. Комплексний підхід до реабілітації

До психологічноїскладової комплексного підходу входять:навчання (психоедукація), кризове консультування, індивідуальна психотерапія (до 8 сесій), групова психотерапія (до 5 сесій, в одній групі може бути присутніми не більше 10 осіб, тривалість групової роботи – 1,5-2 години), релаксаційні методи із засвоєнням елементів аутогенного тренування, метод ТОМАТІС (нейросенсорна стимуляція).

До медичноїскладової входять:фізіотерапія (бальнеотерапія, рефлексотерапія, масаж, кисневий коктейль, магнітолазер, електропроцедури, пресотерапія, ударно-хвильова терапія, озокерит) та фармакотерапія(лікування психоневрологічних порушень – седативні препарати, антидепресанти, снодійні тощо), лікування супутньої соматичної патології (судинні, вітамінні, гастроентерологічні, нейротрофічні тощо).Психофармакологічна терапія спрямована на зниження рівня ажитації, імпульсивності, агресивності, депресії та на нормалізацію сну.

Задля реалізації такої багатокомпонентної моделі лікувально-реабілітаційних заходів необхідні злагоджені зусилля команди фахівців різного профілю. Тому у реабілітаційних центрах повинні працювати лікарі, психотерапевти, клінічні психологи, медичні сестри та ін.У центрах зметою встановлення доброзичливих та підтримуючих стосунків, вироблення командної злагодженості повинні проходитигрупові заняття для персоналу.

Заключний етап(2-3 доби). Інтеграція досвіду, медико-психологічний супровід, підготовка до психосоціальної адаптації. На цьому етапі проводиться завершальна індивідуальна сесія, а також завершення всіх інших лікувальних заходів.

Методи і техніки. Використовуються методи і техніки таких підходів у психотерапії: КПТ, біосугестії, гештальт-терапії, терапії мистецтвом і творчим самовираженням, психодрами, арт-терапії, символдрами, тілесно-орієнтованої психотерапії, травма-сфокусованої терапії, схема-терапії, остеопатії, EMDRта інші методики. Висновки.Особливості станувійськовослужбовців та демобілізованих, що перебувають на реабілітації в Центрі медико-психологічної реабілітації та апробація представленої програмимедико-психологічної реабілітації уможливлюють наступні висновки:

- психотерапевтична, психологічна робота з військовослужбовцями, ветеранами, які знаходяться на реабілітації в умовах стаціонару повинна проводитися не одним, а групою психологів, які доповнюють один одного; - склад групи психологів повинен бути гетерогенним, що сприяє створенню можливостей для кращого їх розкриття; - виникла необхідність спеціальної підготовки психологів для проведення психо-реабілітаційної роботи (в індивідуальній і в груповійформі психотерапії). Лікування травми в умовах стаціонару можна розглядати швидше як «мета-терапію», що задає контекст безпеки і створює атмосферу, яка допомагає повернути пацієнтові почуття соціальної доцільності й спільності з іншими людьми.

На нашу думку, розробка програм медико-психологічної реабілітації має перетворитися на першочергове завдання державної політики у галузі медицини і психології. Установи, що вже мають досвід такої роботи,повинні консолідувати зусилля з метою створення програм медико-психологічної реабілітації на основі проведення багатоаспектних досліджень.

Всі ми повинні більше знати про травму, ПТСР і шляхи зцілення, бо, на жаль, травма є частиною життя.На щастя, Майдан, війна пробудили найкращі людські ресурси і всередині нас, і в оточуючих нас людях.Наразі існує потужний волонтерський рух, наповнений вірою, надією і любов’ю. Всі разом ми відкриваємо шляхи зцілення і для окремих людей, і для нашого зраненого суспільства.

 

Громадська організація "Центр медико-психологічної допомоги "Джерело життя"

Якщо ви маєте змогу, будемо вдячні за будь яку підтримку.

Часи роботи

  • Понеділок - П'ятниця: 9:00 - 13:00 | 14:00 - 18:00
  • Субота: 9:00 - 13:00 | 14:00 - 17:00
  • Неділя: 10:00 - 13:00 | 14:00 - 16:00

Наша адреса

  • Україна, м. Київ, вул. Панківська, 2
  • Телефон: 050 353 21 12 | 097 943 35 56
  • Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.