Психологічна допомога постраждалим унаслідок стресових, травмівних подій: досвід, узагальнення, висновки

13 серпня 2015
(2 голосів)
Психологічна допомога постраждалим унаслідок стресових, травмівних подій: досвід, узагальнення, висновки

Надання кваліфікованої психологічної допомоги людям, що постраждали внаслідок надзвичайних подій

Які відбулися у країні (потужні громадянські протести, тривалий воєнний конфлікт, значні втрати серед війскових та мирних мешканців, масове переселення людей), є вкрай актуальною проблемою для сучасного українського суспільства, яке сформувало у зв’язку з цим невідкладні запити до психологічної науки і практики.

Зокрема, з часів Майдану гостро постала потреба в соціально-психологічній підтримці і супроводі цілих соціальних груп, а також у консультативній і психотерапевтичній допомозі різним категоріям постраждалих осіб — вимушеним переселенцям, військовослужбовцям, пораненим бійцям та членам їх сімей, родинам загиблих і т.д.

Варто зазначити, що українські практикуючі психологи і психотерапевти зіткнулись з вищеозначеним практичним запитом раптово, не маючи відповідної підготовки з кризового консультування такого виду і опрацювання психотравм такого характеру. При цьому досвід зарубіжних колег стосовно особливостей переживання стресових, травмівних подій та роботи з психотравмою, який активно використовувався для розроблення перших програм, шляхів і засобів психологічної допомоги постраждалим людям, не зміг вирішити усіх завдань, які постали перед українськими фахівцями. У ході практичної діяльності на Майдані, в місцях розселення вимушених переселенців, у зоні АТО, у шпиталях стало зрозумілим, що в Україні ми маємо особливу соціальну, ментальну та психологічну специфіку, яку необхідно вирізняти та враховувати, надаючи допомогу певним групам дорослих чи дітей, а також конкретним особам.

Окрім завдань безпосередньої психологічної допомоги постраждалим людям, перед науковими установами психологічного профілю достатньо швидко постали також завдання, пов’язані із навчально-методичною діяльністю, тобто проведенням навчальної та психогігієнічної роботи з волонтерами, розробленням для них програм підготовки, методичних рекомендацій, посібників тощо. Одночасно стала очевидною необхідність теоретико-методологічного забезпечення цієї роботи: проведення спеціальних досліджень з вивчення проблеми наслідків перебування людини у психотравмівних ситуаціях та питань її психологічної реабілітації, які би стали підґрунтям для розроблення ефективних шляхів і засобів психологічної і методичної допомоги різного спрямування з урахуванням соціально-економічного, ментального та культурного контексту сучасного українського суспільства.

Аналіз літературних джерел

Наскільки представлені означені вище питання в науковій літературі? Якщо говорити про дослідження, присвячені переживанням екстремальних подій, теорії психотравми, проблемі стресу та посттравматичних стресових розладів (ПТСР), питанням стресостійкості, то такі роботи достатньо давно і плідно розвиваються у фізіології, психології, психіатрії, соціальних науках — у більшості своїй за рубежем[…]. Дотичними до вказаних тем і теж активно розроблюваними є дослідження з питань кризового консультування, профілактики і психотерапії ПТСР, медико-психологічної реабілітації […].

У вітчизняному психологічному просторі сьогодні здійснюється чимало заходів із ознайомлення фахівців із новими науковими знаннями з вказаних вище напрямів дослідження, сучасним досвідом зарубіжних колег у практичній роботі: перекладається відповідна література, проводяться спеціальні семінари і тренінги для психологів, соціальних педагогів і представників інших «помічних» професій, розробляються і розповсюджуються (переважно через соціальні мережі) методичні матеріали інформаційного і просвітницького характеру. Однак дуже мало проводиться власних досліджень, присвячених специфіці переживання психотравмівних подій населенням України, наслідкам цих подій для людей, особливостям психологічної допомоги різним категоріям постраждалих — як військовослужбовцям, так і мирним мешканцям (дорослим, дітям, сім’ям) […]. Недостатньою є також наукова рефлексія отриманого українськими фахівцями досвіду психологічної допомоги постраждалим, хоча цей досвід є достатньо об’ємним як за часом, так і за кількістю і різноманітністю контингенту людей, яким надавалась допомога. Отже, метою даної статті є осмислення і узагальнення власного емпіричного досвіду надання психологічної допомоги різним категоріям постраждалих, в тому числі спостережень стосовно соціокультурної специфіки у цій роботі.

Виклад основного матеріалу дослідження

Досвід, про який буде йти мова, здобувався переважно на базі Кризового центру медико-психологічної допомоги (далі — Кризовий центр), який був створений в Інституті психології імені Г. С. Костюка НАПН України у березні 2014 року і до діяльності якого були залучені співробітники лабораторії констультативної психології та психотерапії інституту (яку ми представляємо) і деяких інших його підрозділів (всього — близько двадцяти осіб). Мета діяльності Кризового центру була визначена як подвійна: 1) надання безпосередньої психологічної допомоги постраждалим унаслідок психотравмівних подій; 2) проведення психогігієнічної та навчально-методичної роботи, спрямованої на волонтерів. Ця мета зумовила такі напрями роботи центру: психологічна допомога вимушеним переселенцям з Криму та східних регіонів України; профілактична та консультативно-психологічна робота із військовослужбовцями ЗСУ; психологічна допомога бійцям, що були поранені чи зазнали психологічних травм в зоні АТО; навчальна та психогігієнічна робота з волонтерами; розроблення програм, методичного інструментарію, методичних рекомендацій і посібників; психологічне просвітництво населення через ЗМІ.

У цій статті буде проаналізовано зміст діяльності психолога за тими напрямами роботи центру, що пов’язані із психологічною допомогою вимушено переселеним особам, а також травмованим військовослужбовцям, які знаходяться на реабілітації. Аналіз буде здійснюватись за такими характеристиками цієї роботи: 1) стани і симптоматика певної категорії постраждалих; 2) основні завдання психолога; 3) робоча концептуальна модель надання психологічної допомоги; 4) прояви соціокультурної специфіки, якщо вони мали місце в процесі роботи. У статті буде проаналізовано також діяльність фахівців Кризового центру з психологічної підтримки волонтерів, які працюють з травмованими людьми: будуть розглянуті стани і проблематика волонтерів, заходи з їх психологічної підтримки, соціокультурна специфіка у роботі психологів/психотерапевтів з постраждалими. Психологічна допомога вимушено переселеним особам. Така допомога надавалась нами як дорослим, так і дітям, найбільш інтенсивно — з березня по липень 2014р. Всього за цей час було надано допомогу 375 дорослим особам та 546 сім’ям з дітьми.

Що стосується дорослих, то їх стани відзначались пригніченістю, роздратованістю, безпорадністю. Частими проявами були тривога та різноманітні страхи, зокрема параноїдального характеру. Порівняно із переселенцями з Криму, переселенці з Донбасу мали більш виражену симптоматику гострого стресового розладу (тривога, інтрузивні спогади, флешбеки, депресивні або агресивні прояви, кошмарні сни тощо). На початку роботи фіксувались або амнезія щодо травмівних подій, або, навпаки, нав’язливі спогади, повтори. Часто переселенці розповідали про дуже яскраві, жахливі сни або скаржились на неможливість розслабитися, безсоння. Звертала на себе увагу виразна внутрішня конфліктність щодо цінностей та ідеалів, уявлень про себе, інших людей, суспільство в цілому, яка проявлялась суперечливими вчинками, частими змінами життєвих засад та планів на майбутнє. Властивими для переселенців були також такі особливості поведінки, як непередбачуваність та алогічність дій, надлишкова розгальмованість та втрата здатності контролювати емоції.

Головні завдання психолога при таких станах і проблемах вбачались у: 1) психологічній допомозі людині, яка полягала у опрацюванні її важких стресових станів; сприянні прийняттю змін, асиміляції отриманого досвіду і створенню нових життєвих перспектив; 2) соціально-психологічній адаптації, тобто допомозі у пристосуванні до місця переїзду та нового середовища. Слід зазначити, що в роботі з переселенцями ми дотримувались загальних принципів психологічного втручання при взаємодії з травмованими клієнтами. Тобто власне констультативній або психотерапевтичній допомозі передував етап стабілізації, коли людина обережно виводиться із початкового стресового стану і починає сприймати реальність свого травматичного досвіду. Лише після цього вона є готовою до консультування чи психотерапії, якщо в них є необхідність.

Щодо концептуальної моделі психологічної допомоги переселенцям, то в нашому досвіді достатньо успішною виявилася модель, побудована на основі психолого-філософської теорії травми R. Papadopylos […], згідно якої кінцевою метою психологічної допомоги травмованим людям має бути сприяння їм у переосмисленні травми і своїх страждань, виробленні нового позитивного погляду на подальше життя з новими цінностями, цілями і сенсом, пошуку відповідних ресурсів. Отже, згідно цієї моделі, у фокусі психологічної допомоги мають бути не стільки негативні наслідки травми (людські страждання, травматичні реакції та розлади), скільки позитивні — психологічне зміцнення людини, що зазнала впливу травматичних подій, так званий «розвиток, активований лихом». Береться до уваги у даній моделі ще один варіант виходу із кризової ситуації — актуалізація психологічної стійкості. Людина при цьому розглядається як еластичне «утворення», що витримує тиск і не змінює свої основні цінності, сенси та здібності. У такому випадку вона зазвичай не потребує професійної допомоги, а наслідки травми для неї визначаються як нейтральні. Дана модель передбачає застосування певних діагностичних методик, а також різних форм короткотривалої психотерапії (індивідуальної, групової, сімейної) з еклектичним підходом до використання методів і технік — тілесно зорієнтованих, арт-терапевтичних, символдраматичних, когнітивно-поведінкових і т.д., які відповідають формату роботи, її етапу, ступеню довіри клієнта-переселенця до психолога (членів групи), проявів симптоматики тощо.

Що стосується соціокультурної специфіки, то, описуючи стани переселенців, ми вже зазначали, що у осіб зі сходу України спостерігалась більш виражена симптоматика гострого стресового розладу, ніж у переселенців з Криму. І якщо деякі аспекти цього факту достатньо легко пояснити, враховуючи, що переселенці з Донбасу часто знаходились у епіцентрі бойових дій, обстрілів, руйнування, чого не зазнали кримчани, то інші розбіжності між цими групами вимагають більш глибоких тлумачень. Так, було помічено, що у переселенців з Криму, особливо у кримських татар, серед реакцій на травму переважає нейтральна група наслідків, що може свідчити про достатньо високу психологічну стійкість цих людей. Очевидно, маючи в історії свого народу трагічну сталінську депортацію, татари переживають повторення втрати своєї землі скоріше на екзистенційному рівні, ніж побутовому, і завдання облаштовуватись на новому місці, знаходити роботу, виявляти ініціативу не викликають у них такої тривоги і гніву, неприйняття ситуації і опору, як у переселенців зі Сходу, що безумовно посилює стрес останніх.

Спостереження показали також, що для представників кримськотатарського народу суттєвим фактором адаптації до місць переселення є можливість зберігати свою культуру, мову, традиції і звичаї. Відповідно важливою умовою психотерапевтичної допомоги їм виступає інтерес і повага до проявів їхньої культурної специфічності, наприклад — врахування у груповій роботі більшої емоційної «закритості» татар, порівняно із представниками слав’янських культур; обережне тлумачення культурної символіки, нерозуміння якої може призвести до хибних висновків стосовно стану і проблематики людини за результатами деяких проективних методик.

Щодо дітей з вимушено переселених родин. Як і у дорослих, їх стани характеризувались тривогою, страхами, порушеннями сну, нічними кошмарами. Спостерігалось симптоматичне витіснення травмівних подій (бурхлива, невмотивавана радість, надмірна мовна активність) поряд із проявами підвищеної плаксивості, агресивної поведінки; частими явищами були зниження апетиту, підвищена втомлюваність, хворобливість.

Основні завдання психолога в роботі з такими дітьми вбачались у подоланні наслідків перебування у стресовій ситуації та попередженні розвитку посттравматичних розладів. Для розв’язання цих завдань проводилась робота: а) з середовищем, в якому перебувають діти (створення умов, спрятливих для відновлення психіки дитини, — атмосфери безпеки, передбачуваності подій, зручної і чіткої організації життя, поваги до неї у взаємодії; б) з близьким оточенням дитини (просвітницька і консультативна робота з батьками, педагогами та соціальними працівниками); в) з самою дитиною.

Що стосується концептуальних аспектів психологічної допомоги травмованим дітям, то наш досвід показує необхідність застосування комплексного підходу у цій роботі: комплексність простежується вже у вищеокреслених основних завданнях роботи психолога. Комплексний підхід у психологічній допомозі власне дитині, тобто опрацюванні її психотравми, означає системне бачення нормальних і симптоматичних процесів, які відбуваються з дитиною; доборі системи методів, за допомогою яких стає можливим послідовне і екологічне опрацювання негативних емоційних станів, що виникли внаслідок впливу травмівних чинників. Зрозуміло, що моделі цієї роботи передбачають застосування не стільки консультативних, скільки психокорекційних і психотерапевтичних методів і процедур, які повинні забезпечити такі її змістові етапи: відновлення відчуття безпеки у дитини; зміцнення її природніх психологічних ресурсів; відреагування негативних переживань, викликаних психотравмівними чинниками; адаптація до нового середовища та обставин; підтримка і зміцнення позитивних зрушень у стані дитини.

Комплексність у доборі методів у нашій роботі виявилась у тому, що був зроблений акцент на психотерапевтичні методи, які найбільше відповідають дитячій природі і дозволяють опрацьовувати травму не тільки екологічно, безпечно для дитини, без занурення у тяжкі травмівні спогади, але й мають потенціал для «зцілення», застосовуючи символічно-образний рівень опрацювання без інтелектуального аналізу проблеми, до якого травмована дитина може бути не готовою. Отже, ми зосередились на тілесно-ігрових методах, оскільки на травмівні події дитина реагує перш за все тілесно, дієво, а також на методах, які апелюють до «образної свідомості» — світу фантацій, казкових сюжетів, творчих пошуків (символдрама, пісочна терапія, арт-терапія). Комплексність нашого підходу проявилась також у тому, що всі застосовані методи поєднуються між собою: зазвичай психотерапевт створює робочу модель, у якій певний метод виступає як методологічно основний, інші — застосовуються адекватно до ситуації, особливостей дитини, її проблеми та обставин […].

До соціокультурної специфіки у психотерапевтичній допомозі дітям-переселенцям можемо віднести перш за все необхідність поглибленої просвітницької роботи в середовищі, в яке потрапляють діти, стосовно особливостей турботи про них. Маються на увазі такі, наприклад, ситуації, коли зі сторони волонтерів, що опікувались соціальним облаштуванням дітей (переважно ними були жінки) спостерігались типові для українського жіноцтва риси у ставленні до скривджених долею дітей — жалісливість, тривожність, надмірна увага, гіперопіка. Таке ставлення може формувати у дитини позицію жертви, пасивного споживача послуг, або уявлення про «вигоди» перебування у несприятливих обставинах, адже після цього їй приділяється значна увага і піклування багатьох дорослих. Надмірності спостерігались нами і в організації волонтерами життєдіяльності дітей: частими були різні зустрічі із численними подарунками, перенасиченість звичайного дня заняттями, екскурсіями, розвагами, що врешті решт втомлювало дітей і ставало додатковим стресовим чинником для їх психіки. Тому доцільним є проведення психологами спеціальних занять для волонтерів, у ході яких варто роз’яснювати, зокрема, необхідність дотримання розумної міри у піклуванні стосовно дітей, навіть, якщо вони перебували у важких, кризових обставинах, і їх дуже шкода.

Цікавим соціокультурним феноменом у психологічній допомозі травмованим дітям стало розроблення вітчизняними фахівцями нових, авторських методів і методик, що грунтуються на давніх народних традиціях оздоровлення людини. Такими є, наприклад, методика «Сонячне зернятко», що вібрала в себе традиції слов’янських народів і надбання тибетської культури (автор — С. С. Міщук) […], а також побудована на основі українських культурно-етнічних засобів долаючої поведінки методика наспівування дитині колискових пісень (автор — Я. М. Омельченко) […]. Оскільки остання з методик застосовувалась у нашому досвіді, то можемо сказати на основі достатньо тривалих спостережень, що наспівування дитині колискових пісень кимось із близького оточення є потужним засобом відновлення її спокою, відчуття безпеки, зняття фізичного і психологічного напруження. При цьому колискова пісня впливає позитивно як на дитину, так і на дорослого, що здійснює наспівування.

Психологічна допомога військовослужбовцям та демобілізованим воїнам, що знаходяться на реабілітації. Цей напрям роботи Кризового центру почав формуватися з липня 2014 року. Спочатку психологи-волонтери опікувалися пораненими та психотравмованими бійцями в Головному військовому клінічному шпиталі МО України та Ірпінському військовому шпиталі. З кінця 2014 року основна робота психологів за цим напрямом проходить на базі Центру медико-психологічної реабілітації ДУ «Інститут медицини праці НАМН України» (далі — Центр реабілітації). З січня по листопад 2015 року психологічну допомогу, яка здійснюється протягом реабілітаційного процесу (24 доби) в індивідуальній (8-10 сесій) та груповій (6-8 зустрічей) формах, надано 378 бійцям.

Травмовані військовики потрапляють у Центр реабілітації зі станами, що свідчать про гострий стресовий розлад (ГСР — розвивається протягом 4-6 тижнів після травми і триває до 3 місяців), посттравматичний стресовий розлад (ПТСР — проявляється через 3-6 місяців після травми і пізніше), а також про різного роду контузії. Симптоматика бійців при цьому включає у різноманітних поєднаннях розлади сну, підвищене занепокоєння, тривогу, стійке зниження настрою, дратівливість, прояви агресії, зниження концентрації уваги та швидкості мислення; крім того, у них спостерігаються симптоми повторного переживання (інтрузії, флешбеки), уникнення думок і почуттів щодо травми, схильність до ізоляції, дисоціативні феномени тощо.

Програма медико-психологічної реабілітації, яка застосовується у центрі, передбачає комплексне застосування медичних (фармакотерапія, фізіотерапія), психологічних/психотерапевтичних та соціальних заходів. Основними завданнями психологів у цій програмі є: 1) проведення психологічної діагностики військовиків з метою виявлення симптомів ГСР та ПТСР, зумовлених участю у бойових діях, та вивчення їх травматичного досвіду; 2) надання психотерапевтичної допомоги, спрямованої на зменшення психологічної напруги, яка зазвичай спостерігається на початку програми реабілітації, формування у пацієнтів уявлень щодо психопатологічних реакцій, викликаних психотравмою, навчання їх методам самоуправління і самодопомоги, стабілізацію їх психічного стану і підготовку до соціально-психологічної адаптації.

Щодо концептуальної складової психологічної допомоги травмованим бійцям, то мусимо констатувати, що в цілому дане питання знаходиться в стадії розроблення, є складним і дискусійним, оскільки пов’язане із необхідністю врахування як ментальності українських воїнів, так і вітчизняних реалій в організації процесу відновлення особового складу ЗСУ в умовах гібридної війни. Наразі ж у Кризовому центрі створено робочу модель надання психотерапевтичної допомоги військовикам, що знаходяться на реабілітації […]. У цій моделі надається особливе значення встановленню у стосунках між психотерапевтом і пацієнтом атмосфери довіри і безпеки, що формується завдяки відповідній позиції психотерапевта — безумовному позитивному ставленні, емпатії та конгруентності. Що стосується опрацювання психотравми, то воно є поетапним, включає психоедукацію, кризове консультування, індивідуальну і групову психотерапію, які змістовно забезпечують виконання означених вище завдань психолога з надання психотерапевтичної допомоги травмованим бійцям. З технічної сторони дана модель характеризується еклектичним підходом: використовуються методи і техніки когнітивно-поведінкової психотерапії, гештальт-терапії, психодрами, кататимно-імагінативної психотерапії, арт-терапії, тілесно зорієнтованої психотерапії, біосугестії, техніки EMDR (десенсибілізація і переробка рухом очей) та інші методики.

Що стосується соціокультурної специфіки, то вона проявляється, перш за все, особливостями мотивації бійців, які знаходяться на реабілітації, до роботи з психологом. Часто вони відмовляються від психологічного супроводу, скептично ставляться до можливостей психолога допомогти їм, вважаючи, що справжній чоловік має сам опановувати свої переживання і долати психологічні проблеми. У зв`язку з цим, навіть в умовах кліники, коли необхідність психологічної складової передбачена процедурою реабілітації і підтримується лікарями, психолог змушений виявляти активність, проводити психоедукацію, додатково працювати із мотивацією пацієнтів, формуванням у них запиту.

Особливості мотивації даного контингенту пацієнтів проявляються і труднощами у встановленні з ними контакту, налагодженні довірливих стосунків. При цьому варто зазначити, що легше контакт дається психологам-жінкам, до чоловіків-психологів, особливо якщо вони не були в зоні АТО, травмовані бійці ставляться з недовірою, а найбільше схильні довіряти фахівцям, які воювали і сами пережили психотравму.

Соціокультурний контекст проглядається також у проблематиці травмованих військових, яка розкривається в ході психотерапії і є тісно пов`язаною з їхніми станами і симптомами: невдоволення політико-економічною ситуацією в країні, командуванням МО і штабами, байдужістю і корумпованістю чиновників, які вирішують долю солдат; сум за загиблими побратимами і почуття вини перед ними; образа, пов`язана із нерозумінням потреб і прагнень бійців їхніми друзями, котрі не воювали, рідними, колишніми колегами по роботі; проблеми в родинах; переживання безсилля і відчаю, що поєднуються із депресією або сильним прагненням помститися кривдникам.

Психологічна підтримка волонтерів, що працюють з травмованими людьми. Контингент волонтерів, з якими у Кризовому центрі проводилась навчальна та психогігієнічна робота, складався з декількох груп: психологи/психотерапевти, представники інших «помічних» професій (соціальні працівники, педагоги, шкільні психологи), медичні працівники (лікарі, медичний персонал), представники різних благодійних фондів та громадських організацій.

Більшість волонтерів із цих груп на момент початку співробітництва з центром (квітень-травень 2014 р). вже мали досвід активної роботи із постраждалими, описуючи його і як позитивний, що приносить задоволення, і як негативний — напружуючий, виснажливий, болісний, що власне і спонукало до контакту із фахівцями Кризового центру. Подальші наші спостереження показали, що основні негативні стани усіх груп волонтерів пов’язані із вторинною травматизацією (вторинна реакція на емпатійне співпереживання травмованій людині) та емоційним вигоранням (перевтома, емоційне виснаження, спустошення). Психологи/психотерапевти відзначали у себе такі емоційні стани: втрату внутрішньої рівноваги, емоційну нестабільність, депресивні епізоди, роздратування і злість стосовно клієнтів, знижену чуттєвість, неспокій, безсоння, знецінення себе тощо. Медичні працівники на фоні перевантаження і складності ситуації у шпиталях (відсутність необхідних медичних препаратів, досвіду роботи із «бойовими травмами» солдат, міжвідомча неузгодженість і т.д.) так само відзначали сильні переживання, зокрема розгубленість, сумніви щодо компетентності, відчай, роздратування, злість, знесилення. Волонтери з благодійних фондів та інших громадських організацій, активно долучаючись до різних видів допомоги, теж достатньо швидко відчувають виснаження, починають дратуватися, знецінювати свою працю, що з часом призводить до апатії, відсторонення і почуття провини.

Заходи з психологічної підтримки волонтерів. На думку багатьох вчених, що досліджують синдроми вторинної травматизації та емоційного вигорання, стратегії та методи, що дозволяють долати негативні стани, які свідчать про розвиток вказаних синдромів, є в той же час і засобами їх попередження […]. Спираючись на цю точку зору, а також на дослідження, які показали, що ефективними заходами профілактики виникнення і опрацювання негативних станів фахівців є розуміння ними психологічних наслідків роботи з травмованими людьми, підвищення рівня самоусвідомлення власних емоційних станів, постійна освіта та вивищення кваліфікації, участь у супервізійних та інших групах підтримки […], у Кризовому центрі були запроваджені наступні види роботи: 1) тематичні семінари та тренінги з надання першої психологічної допомоги постраждалим, навчання принципам та методам кризового консультування, роботі з ГСР і ПТСР (всього за час існування центру проведено 83 таких заняття); 2) постійно діючі групи взаємопідтримки для усіх категорій волонтерів (щотижнево); 3) балінтовські та супервізійні групи для психологів-консультантів та психотерапевтів (1 раз на 2 тижні); 4) індивідуальна психотерапія для волонтерів (у випадках коли волонтер з якихось причин не може опрацьовувати свій стан та проблеми у присутності групи).

Досвід супроводження волонтерів-психологів/психотерапевтів у наданні ними допомоги постраждалим дозволив зробити певні узагальнення щодо соціокультурної специфіки у роботі українських фахівців. Головною ознакою цієї роботи у даному контексті є те, що психологи/психотерапевти працюють у кризовій ситуації, в яку самі включені. Як свідчать дані літератури […], в тих країнах, де психотерапевтична допомога надається в умовах війни та в часи долання її наслідків (Ізраіль, Грузія, Хорватія), психотерапевти та їхні клієнти виявляються травмованими майже однаково. При цьому у кожній такій країні як особливості самопочуття фахівців (їх стани, проблеми), так і особливості здійснення ними своєї роботи (її організація, зміст, форми) мають свою специфіку.

Що стосується українських реалій, то психологи/психотерапевти, розповідаючи про своє самопочуття в роботі, майже завжди, як вже зазначалося вище, відзначають позитивні його аспекти: задоволення від того, що твоя допомога потрібна і є дієвою; радість, що долучений\а до спільної боротьби; здивування і захват мужністю бійців; вдячність їм за витривалість, стійкість; відчуття виконаного громадянського обов’язку. Однак про негативні стани і проблеми говорять більше і, окрім відзначених вище станів, називають такі складні переживання: страх зустрічі з важко травмованими клієнтами і провину за це; звинувачення постраждалого, бажання його «перевиховати», особливо у випадках розбіжностей у поглядах і цінностях між ним і фахівцем; сильне бажання підтримати травмованого аж до «впадання» в материнську роль щодо нього; за рахунок спільності почуттів надмірна ідентифікація з клієнтом, що призводить до виснаження; неможливість «виключитись» із кризової ситуації і відпочити, відновити себе.

Рефлексуючи щодо цих переживань під час обговорень на семінарах та групах підтримки, фахівці відзначають пов’язану з ними певну деформацію своєї професійної ідентичності, що проявляється у зсуві кордону психотерапевтичної дистанції (неможливість відмовитися від будь-якого травмованого клієнта; готовність працювати за будь-яких обставин, навіть, коли є проблеми зі здоров’ям чи негаразди в особистому житті); «виході» із психотерапевтичної позиції (порушення рамки зустрічей, виконання неспецифічних ролей, вирішення невластивих для психотерапії завдань і т.д.); застосуванні сторонніх для своєї професійної орієнтації та незвичних для себе методів і технік.

Узагальнення різноманітного досвіду роботи волонтерів-психологів/психотерапевтів з постраждалими, яке стало можливим завдяки аналізу матеріалів групових обговорень, дозволило виокремити ще низку особливостей цієї діяльності (стосуються її організації та змісту), які теж є свідченнями включеності фахівців у кризову ситуацію:

- нашарування ролей в життєдіяльності психолога-волонтера (професійних, громадських, особистих), переобтяженість ними і разом з тим неухильне їх виконання; - однією з таких ролей є широке проведення просвітницької роботи серед населення, спрямованої на інформування щодо наслідків переживання людиною психотравмівних подій, роз’яснення необхідності і корисності психологічної допомоги, умов її надання, та місцезнаходження відповідних центрів; - розмивання кордонів професії, коли психолог/психотерапевт вимушений поєднувати свою професійну діяльність із соціальною чи громадянською (приносить медичні препарати і апаратуру для лікування бійців, одяг та іграшки для дітей, влаштовує побут переселенців і т.д.); - для здійснення своєї роботи психолог/психотерапевт нерідко сам приїздить до клієнта (особливо це стосується роботи в шпиталях та клініках), працює за відсутності необхідних умов (відповідних приміщень, стабільного часу роботи і конкурентних викликів стосовно значущості свого напряму допомоги для постраждалого з боку представників інших спеціальностей (медиків, соціальних працівників, духівників); - волонтери-психологи/психотерапевти довгий час працюють, не отримуючи ніякої фінансової компенсації за свою роботу.

Висновки і перспективи подальших досліджень

Осмислення і узагальнення емпіричного досвіду психологічної допомоги постраждалим унаслідок кризових, травмівних подій дозволило охарактеризувати приорітетні для діяльності Кризового центру медико-психологічної допомоги напрями роботи (психологічна допомога вимушено переселеним особам, а також травмованим військовикам, які знаходяться на реабілітації; психологічна підтримка волонтерів, які працюють з травмованими людьми) з точки зору змісту діяльності фахівця (його основні завдання, моделі психологічної допомоги, зумовлені особливостями контингенту постраждалих, їх станами і проблематикою, а також соціокультурною специфікою, яка мала місце в процесі роботи).

При цьому виявлено певні тенденції стосовно різного характеру переживання психотравми та її наслідків в окремих категоріях постраждалих (зокрема, в різних групах вимушено переселених осіб та їхніх дітей); виявлено також відмінності в особливостях перебігу адаптаційних розладів та можливостях їх подолання різними групами постраждалих. За нашим припущенням, вказані відмінності можуть бути спричинені різним ступенем стресостійкості людей, застосовуваними в ході психологічної допомоги стратегіями і засобами консультування і психотерапії, а також іншими чинниками, в тому числі соціокультурного характеру. Отже, наразі актуальним є проведення системних досліджень з визначення сукупності факторів (і взаємозв’язків між ними), які зумовлюють успішність процесів консультативної і психотерапевтичної допомоги та різного роду реабілітаційних програм.

 

Tag :

Громадська організація "Центр медико-психологічної допомоги "Джерело життя"

Якщо ви маєте змогу, будемо вдячні за будь яку підтримку.

Часи роботи

  • Понеділок - П'ятниця: 9:00 - 13:00 | 14:00 - 18:00
  • Субота: 9:00 - 13:00 | 14:00 - 17:00
  • Неділя: 10:00 - 13:00 | 14:00 - 16:00

Наша адреса

  • Україна, м. Київ, вул. Панківська, 2
  • Телефон: 050 353 21 12 | 097 943 35 56
  • Email: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.